Годовиця
Годовиця
Годовиця— село в Україні, у Пустомитівському районі Львівської області. Відстань до обласного центру становить 13 км, що проходить автошляхом обласного значення; до райцентру становить 6 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчих залізничних станцій Глинна-Наварія становить 5 км та Оброшин становить 3 км.
Перша згадка про село Годовицю датується 1371 роком — це тоді Ян Кміта (представник роду Кмітів гербу Шренява), староста руський, передав село Годовицю костелу святого Яна, що знаходився у передмісті Львова, та монастирю святого Василія у Львові, для порятунку душі колишнього власника села Петра. Акт, де зафіксовано цю подію, видано у Львові на ранок 11 листопада 1371 року. В акті вказується, що село передається деканату святого Яна у Львові. Після смерті останнього декана Яна Крупського, рішенням Апостольського нунція Й. Ф. Коммендоні від 16 листопада 1564 року, село вийшло з-під управління святоянівських деканів та перейшло до Львівській єпархії. Цей акт був надрукований також у додатку до «Gazety Lwowskiej» № 9 за 1858 рік та в «Aktach ziemskich i grodzkich» том 2, 4-5 с.
У 1421 році польський король Владислав II Ягайло актом, виданим в Нєполоміцах, перевів село Годовиця з руського та польського права на німецьке. Точно невідомо, коли в селі була утворена римо-католицька парафія, але припускають, що це було близько 1498 року. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується спустошений млин і 3 лани (близько 75 га) оброблюваної землі. У XIX столітті, крім самої Годовиці, до складу римо-католицької парафії також входили Басівка, Малечковичі і Пустомити, у міжвоєнний період лише Басівка. Також у селі була греко-католицька громада, яка належала парафії церкви святого Димитрія в Наварії, Оброшинського деканату, пізніше Городоцького деканату Львівського протопресвітерату.
Перша школа в Годовиці з'явилася у 1846 році.
На 01.01.1939 в селі було 1330 жителів, з них 220 українців, 1080 поляків, 30 євреїв. Село належало до Львівського повіту Львівського воєводства, входило до ґміни Наварія.
Пам'ятки архітектури
Парафіяльний костел Усіх Святих
Незважаючи на те, що про первинний костел у Годовиці, та інші споруди, збудовані до першої половини XVIII ст. залишилося не так уже й багато відомостей. Відомо, що у першій половині XVI ст. на тому самому місці, де знаходиться нині костел, був дерев'яний храм. Ці дані випливають із опису розміщення ставу, про використання якого сперечалися тодішній годовицький парох о. Якуб та львівський декан о. Ян Крупський.
У 1618-1621 рр. латинський костел як у Годовиці, так і у сусідньому селі Наварія були розібрані. Причиною був їхній аварійний стан, спричинений сильним понівеченням та руйнуванням від частих татарських набігів. Вже у 1631 р. храм в Годовиці було відбудовано та освячено львівським вікарієм Єжи Ґєдзіньським лише у 1685 році.
В протоколі генеральної візитації Львівської єпархії за 1716—1725 рр. цей костел був описаний, як «проста кам'яна будова» (лат. ex lapidibus simplicis structura), його головний вівтар — як мистецька скульптура (лат. arte sculptoria factum), освячений в ім'я Усіх Святих. Два бічних вівтарі храму були освячені в ім'я Діви Марії та святої Анни — це були належним чином намальовані образи (лат. imagines decenter pictae), а четвертий вівтар був освячений в ім'я святого Миколая — як твір коштовний, красивий (лат. arte arcaria honestum). Решта інвентарю храму було дуже бідне, при костелі не було шпиталю, та навіть не діяло жодне братство. Тодішнім ксьондзом був Фабіан Мачковіч. Єдиним що збереглося від цієї споруди, є невеликий кам'яний картуш, який і зараз увінчує храм.
Тоді ж само повстало питання будівництва нового мурованого храму. За організацію робіт узявся львівський канонік та архидиякон Стефан Мікульський, який і виступив головним меценатом, спонсором будівництва нового мурованого парафіяльного костелу. Саме Мікульським був обраний проект Бернарда Меретина, творця собору святого Юра у Львові, що був одним із найвизначніших зодчих свого часу. Авторство Меретина підтверджене його підписом на задній стороні однієї із різьб амвону. Будівництво костела тривало довгих сім років (1751-1758 рр.). Праця над внутрішнім та зовнішнім декором святині тривала ще у 1760-х рр.. Розписом інтер'єрів займався відомий художник Алєксандер Роліньський, автором різьбленого декору є геніальний скульптор Йоган Георг Пінзель в співпраці з Матвієм Полейовським. Костел було освячено у 1774 р..
Храм декілька разів перебував на реставрації. У 1926-1927 рр. був відновлений головний вівтар, а в 1929–1931 рр. відновлено внутрішні розписи, частково за рахунок субсидії Воєводського уряду у Львові. Також було проведено електрифікацію святині.
У 1932 р. костел «як характерний тип архітектури XVIII ст. з рококовими мальованими зображеннями в інтер'єрі, розташованою поруч дзвіницею та дровітнею», офіційно був визнаний пам'яткою.
У квітні 1946 р., останній голова годовицької парафії о. Ярослав Хоміцький із більшістю вірян покинули парафію та виїхали до Польщі. Більшість храмового майна вивезено до Сілезії. Окремі реліквії нині зберігаються в латинських храмах Вроцлава — святого Августина, Божого Тіла та святої Ядвіґи (Вроцлав-Швіняри).
В перші роки радянської окупації Західної України, костел використовувався, як господарська споруда, а у 1961 р. був остаточно замкнений. Усі витвори мистецтва, які ще зберігалися у храмі та мали певну історичну цінність, у 1965 р. були перевезені до Львівської картинної галереї, та поміщені в одному з її відділів — Олеському замку. У 1974 р. в костелі сталася пожежа, внаслідок чого вигорів весь дах та невдовзі завалився. Таким чином було втрачено цінні розписи XVIII ст.
Годовицький костел є першою і найдосконалішою роботою Меретина, з цілого ряду подібних костелів (костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Бучачі, костел Воздвиження Чесного Хреста у Берездівцях, Лопатині, костел святого Михайла у Раві-Руській, Коломиї, Буську)
На сьогодні стан безцінного храму жалюгідний. Він є суцільною руїною без даху, склепінь. Хоча територія навколо костелу прибрана та впорядкована. Громада хоче реставрувати храм та шукає шляхи реалізації цієї мети.
