Коваль Руслан Володимирович 06.02.1973 - 02.04.2022

Біографія

Руслан Коваль, народився 6 лютого 1973 року у місті Львів.

Окрім Руслана у сімʼї було ще два брати Андрій та Іван, а також сестра Оля з братом Сергієм. Закінчував 44 школу у м. Львів. Потім пішов вчитись у Львівський технікум сільського будівництва, також закінчив музичну школу по класу кларнет. В студентські роки приймав участь в різних патріотичних організаціях. В армії служив на Тернопільщині .

Одружився у 1995 році з Іриною, разом з дружиною виховував сина Романа. 

Руслан був справжнім господарем. Вмів дати раду з будівництвом, а також вмів провести електрику. Також полюбляв мистецтво та рибальство. Завжди казав, що на старості років - точно цим буде займатись. Працював в охоронній службі, водієм.

Приймав участь у майдані і після майдану із словами: "Треба вчити молодь! Хто, як не ми! Тим більше стріляти вмію, їздити люблю - треба йти"- вирішив йти на війну.

У травні 2014 році наважився сказати дружині, що йде добровольцем захищати Україну. Сконтактувавшись з одним військовим із Старичів, який теж збирав однодумців, пристав до одеського батальйону «Шторм».

Після ротації потрапив у Георіївку поблизу луганського аеропорту. 20 серпня 2014 був один з найважчих боїв зі Псковською дивізією, яку всього лиш 52 українських воїни, без особливого озброєння, розбили вщент, знову ж таки дякуючи Богу та вмінням їхнього командиру. Дату 20 серпня 2014 року побратими й досі вважають початком вторгнення росіян. Кілька наших захисників стримували доступ до Георгіївни, противник тоді намагався відрізати Луганський аеропорт.

Згодом було безліч українських міст, сіл та містечок, які пройшов Руслан зі своїми побратимами. У 2016 році вступив у лави ЗСУ (56 окрема мотопіхотна маріупольська бригада).

Варто зазначити, що так як частина базувалась у Маріуполі, то у бойових друзів і Руслана виникла ідея збудувати капличку, де можна помолитись, помовчати, подумати… Разом з отцями з Франківщини волонтери та інші не байдужі привезли до Маріуполя будівлю каплиці, а вже разом з капеланом, бойовими побратимами та місцевими посвятили свій маленький духовий центр - Каплицю Покрови Пересвятої Богородиці для військових 56 бригади міста Маріуполя Донецької області.

Особливої уваги заслуговує коордування Русланом волонтерської допомоги своїй бригаді і не тільки. Сам він за цих, майже 8 років, став однією з основних ланок між людьми доброї волі та бійцями. Саме завдяки йому безліч необхідних речей, техніки, продуктів, захисту доходили до тих, кому дійсно було потрібно . 

Син Роман згадує , що тато тримав тісний звʼязок з бізнесменами, підприємцями та волонтерами із Сокільник, Львова, Тернополя, Франківська, Закарпаття та загалом з цілої України. Як часто казав сам Руслан: «Я міг бути у чужому місті, мати всього лиш кілька номерів і одразу знайти бойових побратимів-відповідно своїх друзів. От що означає досвід!»

Про велику душу і людяність Руслана свідчать й те, що у 2014 році він доглянув і забрав додому маленьке кошеня з Северодонецька, яке й досі живе у домі в Сокільниках, це навіть не згадуючи батьківську турботу і підтримку до юних побратимів, яких не раз рятував з -під обстрілів .

І, звісно, ніхто не забуде його фірмових страв: борщ, бограч, чанахи, які Руслан частенько любив готувати як і вдома, так і на польовій кухні. Та найголовніше, що усіма своїми кулінарними секретами він встиг поділитись з сином.

2 квітня 2022 року, загинув у бою з російськими окупантами під Бахмутом.
Залишилась дружина Ірина та син Роман.

Нагороди

 «Орденом Богдана Хмельницького lll ступеня» та «Нагрудним Знаком «56-Ї бригади».

(Могила Руслана Коваля на кладовищі с. Сокільники Львівського району, Львівської області)