Пісні визвольних змагань у Басівському лісі.
Пісні визвольних змагань у Басівському лісі.
Вже традиційно в третю неділю серпня у Басівському лісі, поруч із криївкою УПА, проходить фестиваль пісні визвольних змагань "Якби ми не гинули, ми б загинули". Як у попередні роки, так і цьогоріч, сотні небайдужих людей приїхали на це святе місце, облите кров'ю, щоб вшанувати пам'ять борців за волю України.
За звичаєм урочистості розпочались біля пам'ятника повстанцям, які 16 серпня 1955 року прийняли свій останній бій з російськими загарбниками. У пам'ять про захисників встановлено постамент, який нагадує людям про борців, які понад десять років після завершення Другої світової війни продовжували боротися проти окупантів.
Цього літнього дня три упівців, зокрема командир Михайло Грантів, Володимира Кулик ("Андрійка") та Степан Янкевич ("Крук") готували до друку чергову листівку. І не сподівались нападу. Оскільки їх криївка знаходилась на краю села, мало хто був обізнаний з місцем їх знаходження. До того ж поруч ліс. Тож коли почули викрики здаватись, це було для них немов грім серед ясного неба. Та швидко себе опанували і відкрили прицільний вогонь по москалям. Переважаючи в кількості, окупанти в кільце взяли хату, де перебували українські захисники. Постійні автоматні постріли перетворили споруду в решето. До того ж одна з куль влучила в голову командиру Михайлу Гнатіву і стала смертельною для нього. Від осколків гранат також поранення отримали Володимира Кулик та Степан Янкевич. Обоє втратили свідомість. Непритомними були взяті у полон. Після довготривалих катувань, не видавши побратимів, отримали по десять років сибірських таборів. Окупанти на цьому не заспокоїлись. Знайшовся сексот, який видав місце перебування дочки Володимири. Її знайшли і відправили в дитячий будинок. Яка майбутня доля цієї дитини - невідомо. Вийшовши на волю, Володимира довго шукала за нею, та марними виявились її зусилля.
Настоятель місцевої УГКЦ святих Апостолів Петра і Павла отець Василь відправив молебень, просив Всевишнього опікуватись повстанцями і щоб вони постійно перебували в місці, де праведні спочивають. Закликав присутніх шанувати і пам’ятати подвиги дідів – українських Героїв, які своєю незламністю заклали паростки незалежності України. Також просив допомагати нинішньому поколінню відважних захисників, які мужньо захищають Батьківщину у російсько-українській війні.
Хвилиною мовчання вшанували воїнів, які загинули і «на щиті» повернулися додому.
Надзвичайно різноплановим видався пісенний фестиваль, у якому взяли участь аматорські вокальні колективи із Щирця, Пустомит, Зимної Води, Шоломині, Львова, Сокільник та інших населених пунктів.
Голова Сокільницької сільської ради Тарас Сулимком розповів про значення пісні на передовій у російсько-українській війні, учасником якої він був ще під час АТО.
- Наша пісня має надзвичайну силу. Коли на фронті були великі обстріли, що неможливо було вийти із бліндажу, брав у руки гітару і ми починали співати. Хлопці якось одразу змінювались, не дивлячись на мінні вибухи. А коли вони розривались навіть поруч, то ми починали ще гучніше співати. Так спів нам додавав сил, заспокоював. Воїни УПА виховувались на піснях Усусів, нинішні захисники часто виконують твори про повстанців. Відверто скажу, що наших пісень бояться й вороги. Весь світ дивується мужності українських захисників, які показують героїзм і відвагу у боях, знищуючи окупантів. Зараз складна ситуація на фронті та віримо, що незабаром проженемо ворогів, здобудемо довгоочікувану перемогу. Зараз вже громимо росіян на їх території - в Курську. Слава нашим воїнам. Слава Україні, - відзначав Тарас Михайлович.
Знайшла час і взяла участь у концерті відома бандуристка Ірина Мельник-Калинович із Сокільник (на світлині). Правда, зараз вона у це село приїжджає лише в гості до рідних, оскільки після одруження переїхала жити до коханого в Канаду, але ніколи не забуває свого краю.
- У мене була давня мрія побувати у Басівському лісі, оглянути криївку, - розповідала Ірина. - Цьогоріч вдалося це здійснити й ще взяти участь у фестивалі пісні визвольних змагань. Надзвичайно щаслива, що вдалось побувати на цьому святому місці, вклонитися повстанцям, які дуже пошановані в українському народі. Вдячна організаторам за запрошення. Моя родина походить із села Підгірне, але вже багато років проживає у Сокільниках. Зараз мігрую між Канадою і Україною. Мій чоловік українець із Канади. Його дід із бабусею ще у 90-ті роки минулого століття переїхали за океан, ніколи не забувають свого коріння, у сім’ї розмовляють лише українською мовою.
- Як вам співалось у лісі серед дерев при великій публіці?
- Трохи переживала, адже це дуже відповідально. Заспокоїлась, коли лише зійшла зі сцени.
- Як в Канаді сприймають російсько-українську війну?
- У Канаді проживає багато українців і кожен з них переживає за свою Вітчизну. Намагаємось проводити різні акції, де розповідаємо про загарбницькі дії росії, їх жорстокість, свавілля до простих українців. Також збираємо кошти на підтримку українських воїнів. Сприяємо й українцям, яких прихистила Канада за роки російського вторгнення на нашу країну. Буду відвертою, тепер до українців в цій країні прислуховуються, вони вносять великий вплив на її розвиток. Коли приїду в Канаду, розповім своїм друзям, знайомим про чудові години перебування в Басівському лісі і про незвичний фестиваль пісні визвольних змагань.
У хорошому настрої була Ольга Пастушенко, організатор фестивалю, начальник відділу культури, туризму, молоді та спорту Сокільницької сільської ради.
- Рада за велику кількість людей, які знайшли час і прийшли на це святе місце у Басівському лісі. Тішуся й тим, що багато колективів відгукнулися на запрошення. Серед них постійні учасники, а також є й ті, які вперше підкорили сцену. Вважаю, що всі задоволені, навіть дощ не дуже вплинув на хід подій. Непогано пройшла й акція з продажу картин, виручені гроші від якої підуть на підтримку Збройних сил України.
- Чи сподівалися, зводячи криївку, що вона стане місцем патріотичних подій, збиратиме сотні учасників із Львівщини та України? – цікавимось в ініціатора її побудови Василя Тороуса
- План її звести у мене виник після зустрічі з Володимирою Кулик під час відкриття 22 серпня 2010 року пам’ятника у селі Басівка на місці останнього бою повстанців 1955 року. Тоді вона розповіла про криївку, яка знаходиться недалеко у лісі і саме у ній була розташована підпільна друкарня, де друкувалися пропагандистські листівки. Мене це дуже зацікавило і заінтригувало. Нікому нічого не кажучи, часто із собакою намотував кілометри у лісових нетрях, шукаючи її місце розташування. Здивувало, що повстанці її викопали майже під носом у ворогів, оскільки знаходилась недалеко від залізничної колії. У 2014 році з допомогою колег її було відбудовано, освячено священниками. Криївка стала місцем патріотичного виховання для людей різних поколінь, але особливо для молоді. А ось для ворогів – більмом в оці. У ніч з 1 на 2 січня 2017 року її було підпалено і вона повністю згоріла. Патріотів це не надломило. Спільними зусиллями багатьох людей, при підтримці Пустомитівської районної ради, її було не лише відновлено, а й розширено. Це доказ того, що повстанського духу не зламати, Герої навіки у людських серцях.
Поділився своїми враженнями постійний учасник пісенного фестивалю у Басівському лісі, керівник хору «Обрій» Зимної Води Мирон Дацко.
- Завжди з радістю приїжджаємо на це святе місце, облите кров’ю. Цей клаптик землі – це невелика історія нашої України, де протягом багатьох років повстанці вели боротьбу за нашу незалежність. Зізнаюсь, що тут буваю і з гостями, які навідуються до мене. Нещодавно тут побували із київськими приятелями та з Кривого Рогу, були просто вражені побаченим. Зайшовши в криївку, вони довго розглядали її експонати. Залишились надзвичайно щасливими від побаченого і почутого.
Хороший настрій був у голови Спілки офіцерів Львівщини Олексія Рудницького.
- Приїхав із колегами, зустрів багато друзів на фестивалі. Перебуваючи у лісі – отримую велике задоволення. Оглянувши вчергове експонати криївки – почерпнув чимало інформації. Тут ти ніби переносишся у роки визвольних змагань у 40-50 роки минулого століття. Пройшли роки, а ворог незмінний – російський окупант. Вірю, що незабаром його здолаємо. Події у Курській області вкотре демонструють міць української армії.
Усміхалась, щасливою була Лариса Пекар, керівник вокального ансамблю «Гомін» із Щирця.
- Завжди з радістю з дівчатами їдемо у Басівський ліс на пісенний фестиваль. Це нам додає натхнення, сил і енергії. Кожного разу ретельно готуємось і виконуємо нові пісні, яких вдосталь у репертуарі колективу.
Директор музею «Криївка підпільної друкарні УПА» Іван Попович зачитав подяку Євгена Дзюби, українського патріота, який створив десятки фільмів про УПА очима східняків. Неодноразово бував у криївці, навіть привозив дітей зі Сватового. Такі слова передає учасникам фестивалю: «Українська луганщина вітає учасників фестивалю патріотичної пісні на святому, пролитою кров’ю Героїв місці. Бажаю творчих успіхів. Слава нації. Слава Героям! Герої не вмирають! Все буде Україна! З нами Бог!»
А ось Володимир Соханчак прийшов у Басівський ліс із дітьми.
- У мене велика сім’я, троє нащадків. Проживаючи в Оброшино, займаючись фермерством, не було часу побувати у криївці. Цьогоріч пообіцяв дітям обов’язково відвідати фестиваль. Ми у захоплені від побаченого і почутого. Молюся за українських захисників, сприяю перемозі. Слава Україні! Слава Героям!
Не пропустив жодного фестивалю Володимир Тимцьо, відомий поет, учасник лемківського хору «Радоцина» із Пустомит.
- Для мене велика честь, гордість бути у Басівському лісі, вклонитися Героям-повстанцям, які понад десять років вели боротьбу за незалежність України. Багато з них загинули, померли, але жили із вірою, з твердим переконанням у завтрашньому дні. Сьогодні хор виконав три патріотичні пісні, які гарно були сприйняті. Також продекламував свої вірші. Вони також сподобались аудиторії, оскільки після виступу до мене підходили люди й просили надати їм тексти віршів.
- Нещодавно з вами пересікався, скаржились на здоров’я…
- Зараз вже негаразди позаду. Та навіть коли б ще хворів, на такій патріотичній події обов’язково треба бути. Якщо зранку встав, помолився Богу, попросив здоров’я на весь день, треба цей відрізок часу добре використати. Вдячний Всевишньому за прекрасну зустріч у лісі. Це неймовірні години, які звеличують повстанців, а нам, простим людям, додадуть сили й віри у перемогу над російським окупантом. Мій онук на передовій. Щодень прошу у Всевишнього для нього захисту, як і для всіх українських воїнів. Слава Україні! Слава ЗСУ!
А ось Роман Герасим, мешканець Щирця, вперше побував у цьому святому місці.
- Давно мріяв побувати у криївці УПА в Басівському лісі. Багато чув і читав про це дороге місце для українського народу, української землі. Цьогоріч разом з друзями побували на фестивалі. Вдячний Богу, що здійснилась мрія. Зайшовши у криївку, отримав від побаченого велике задоволення. Герої не вмирають. Вони у нашій пам’яті. Слава Україні!
Понад дві години, з невеликою перервою через дощ, тривав фестиваль. Люди довго не розходились. Була можливість посмакувати й кулішем, якого вдосталь згутували місцеві господині. Вже смеркалось, та у лісі ще було гамірно. Лунали українські пісні. Концерт продовжувався…
Роман Скочиляс
